Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв

    25 березня на базі Луганського обласного центру навчально-методичної роботи, культурних ініціатив і кіномистецтва відбувся відкритий захід «Постать, що змінювала Україну. Історія благодійності та культурної спадщини родини Алчевських», з метою популяризації історичної спадщини відомої родини як зразка українського меценатства, висвітлення їхньої ролі в розвитку національної освіти та культури, а також формування у слухачів сучасного погляду на благодійність як інструмент державотворення.

    Родина Алчевських стояла біля витоків українського економічного дива та культурного відродження наприкінці XIX століття та перетворила власні статки на фундамент української ідентичності – дозволила учасникам по-новому поглянути на те, як приватна ініціатива та щирий патріотизм можуть змінювати долю цілої нації.

    Олексій Кирилович Алчевський – український промисловець, банкір, громадський діяч, який створив одну з перших в імперії промислово-фінансову групу, що об'єднала банки, металургійні заводи, вугільні шахти, рудники, транспортні компанії. Власник Харківського торгівельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині та міста Алчевськ, що гордо носить його ім’я. Підприємець розглянув свій капітал як інструмент розвитку українських земель. Його благодійність була спрямована на створення інфраструктури для розвитку інтелектуального та економічного потенціалу регіону. Олексій Кирилович залюбки займався благодійністю та меценатством – вкладав великі кошти у спорудження церков, лікарень, бібліотек та недільних шкіл. Брав участь в українському національному русі, фінансово підтримував освітні та громадські проукраїнські організації. Першим почав впроваджувати системний підхід до побуту робітників, створюючи умови, що значно перевершували тогочасні стандарти. Олексій Алчевський був ключовим спонсором харківської «Громади» – фінансував ініціативи, спрямовані на збереження української мови та культури, попри політичні утиски. Вкладав мільйони в український рух фінансово, ідеологічно, всім серцем і навіть дружина називала його "фанатичним українцем".

    На всьому життєвому шляху та у всіх починаннях Олексія Кириловича підтримувала його дружина Христина Данилівна – педагогиня, засновниця шкіл та лікарень для робітників, віцепрезидент Міжнародної ліги освіти, авторка системи навчання грамоти дорослих, людина, яка присвятила себе справі поширення друкованого слова серед простих людей – селян, бідняків, неосвіченого жіноцтва, стала однією з перших жінок-освітянок. Усе життя вона віддала цій нелегкій, але вельми необхідній справі та зайняла чільне місце серед видатних діячів просвітництва. У своїй школі вона, попри заборони, популяризувала українську мову, літературу та творчість Шевченка. Вона наполегливо працювала над тим, щоб українські книги були присутні в бібліотеках. Христина Алчевська не просто вчила – вона створювала підручники, посібники та методики, які згодом отримали визнання на міжнародному рівні, зокрема, на Всесвітній виставці в Парижі, де її школа здобула найвищі нагороди.

    Наприкінці ХІХ століття родина Алчевських відкрила однокласну земську школу в селі Олексіївка на Катеринославщині, де протягом семи років на запрошення родини мецената викладав відомий український письменник, педагог, літературознавець та етнограф Борис Грінченко – батько українського тлумачного словника, який містить близько 68 тисяч слів.

    Особливу увагу приділили темі першого в світі пам’ятника Тарасові Шевченку. У часи суворих заборон українського слова, Алчевські встановили бюст Кобзаря на території своєї садиби в Харкові. Це був акт неймовірної мужності, який показав: культуру неможливо знищити, поки є люди, готові її захищати.

    Справжнє життя промисловця продовжилося у його дітях. Попри втрату батька та фінансовий крах імперії, вони не лише зберегли гідність прізвища, а й втілили в життя ті ідеали меценатства та любові до української культури, які плекалися в їхній родині змалечку. Кожен із шістьох нащадків обрав власний шлях, залишивши помітний слід у мистецтві, науці та просвітництві.

    Родина гуманістів поповнилася викладачами, композитором, поетесою, художницею та всесвітньо відомим оперним співаком.

    Сьогодні ім’я Алчевських звучить не лише в історичних нарисах, а й у дзвоні ювілейних монет та величі пам’ятників. Це наша вдячність за сталевий характер Донбасу та золоті сторінки української культури. Постать Олексія Алчевського увічнена в камені та бронзі у містах, які він розбудовував.

    Унікальність родини Алчевських полягала в рідкісному поєднанні залізної ділової хватки та тонкої мистецької душі. Олексій Кирилович створив індустріальне серце краю, а його дружина та діти наповнили це серце українським змістом. Їхня меценатська діяльність — від першої недільної школи до таємного встановлення погруддя Шевченка — довела, що великий бізнес може і мусить бути національно свідомим. Культурний код, залишений цією династією, став потужнішим за сталь, яку плавили їхні заводи.

     «Ми працювали не для слави, а для того, щоб наш народ став освіченим і свідомим свого коріння», – цей негласний девіз родини став головним лейтмотивом заходу.

    Історія Алчевських — це не просто сторінки підручника. Це живий приклад для сучасних підприємців та культурних діячів. Сьогодні, коли Україна знову виборює свою ідентичність, досвід цієї родини вчить нас єдності, стійкості та безумовній любові до своєї землі.