The Serhii Prokofiev Severodonetsk professional

    
Цьогоріч українська спільнота відзначає дві знакові дати, що символізують духовну силу та державне визнання нашої культури: 165-ту річницю перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі та 65-річчя з дня заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка.

    З цієї нагоди у Сєвєродонецькому фаховому коледжі культури і мистецтв імені Сергія Прокоф’єва було проведено урочистий захід-рефлексію «Там, над Дніпром: повернення додому». Метою зустрічі було не просто вшанувати пам’ять митця, а переосмислити його постать у контексті сучасної боротьби за незалежність.

    Перша частина заходу була присвячена травневим подіям 1861 року. Викладачі та студенти, гості мали змогу зануритися в історичну хроніку «останнього шляху» поета – від Санкт-Петербурга до Канівських круч. Презентація матеріалів фокусувалася на тому, як перепоховання Тараса Григоровича перетворилося на першу в історії України масштабну національну маніфестацію. Для тогочасної молоді це стало актом усвідомлення себе як нації, а для нинішньої – прикладом того, як важливо тримати зв'язок із рідною землею навіть після смерті. Повернення поета додому – це символ деокупації нашої пам'яті, а шлях до Канева – виконання останньої волі Великого Кобзаря.

    Другий блок заходу висвітлив історію найвищої державної нагороди в галузі культури та мистецтва – Національної премії України імені Тараса Шевченка. Створена у 1961 році, премія пройшла шлях від ідеологічного інструменту до справжнього «українського Нобеля». Шевченківська премія – еталон національного духу, відзнака за найвищі досягнення, що збагачують національну культуру. Провели короткий огляд лауреатів, чия творчість стала голосом сучасної України у світі протягом 65 років та довели, що Шевченківська премія сьогодні – це зброя, що утверджує нашу суб’єктність у світі.

    Під час заходу слова Пророка про «вражу злу кров» звучали як прямий репортаж із фронту. Присутні потрапили на віртуальну екскурсію до Канівського музею-заповідника та приєдналися до спільного читання поезії «Як умру, то поховайте...», яка в стінах коледжу звучала різними мовами світу не як заповіт, а як присяга у виконанні студентів та викладачів. Особливого настрою заходу додали музичні композиції на слова Тараса Шевченка та поетичні читання викдадачів циклової комісії «Загальноосвітні та соціально-гуманітарні дисципліни» – "Ми чуєм, Кобзарю, тебе крізь століття", що стали живим діалогом поколінь.

    Ми повертаємося до Шевченка щоразу, коли нам потрібна опора. І сьогодні, «над Дніпром», він знову згуртовує тих, кому будувати майбутнє України. «Шевченко – це не про зажуреного діда в кожусі. Це про драйв, незламність і безапеляційну віру в те, що ми – господарі на своїй землі», – зазначив голова студентської ради.