Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв

   Щороку у третій четвер травня українці святкують День вишиванки. У цей день заведено одягати вишиванки у повсякденному житті.

   Свято розпочалося у 2006 році, коли студенти Чернівецького національного університету запропонували своїм одногрупникам одягнути вишиванки на заняття. Ініціативу підтримали як викладачі, такі студенти всього університету. Кілька років свято відзначалося лише в межах навчального закладу, але згодом традиція поширилася на інші міста України.

   Вишивка на сорочках була частиною життя з давніх-давен. Їх передавали із покоління в покоління, з родини в родину й зберігали як реліквії. Символічний образ вишиванки часто згадується в народних піснях

   Вишиванка - це символ здоров'я й краси, щасливої долі й родинних спогадів, порядності й чесності, любові й свята; крім того, вишиванка є оберегом. Символіка вишиванки залежить від того, для кого вона призначена чи. парубкові-нареченому, чоловікам чи хлопцям, дівчатам або заміжнім жінкам.

   Існує багато легенд про те, як з'явилася вишиванка. Всіх їх об’єднує один мотив: лютувала хвороба. Легенда розповідає, що саме вишиті символи на білому полотні врятували. У такій формі (у вигляді легенди) українці закріпили основне значення, функції вишиванки — сакральну місію, захист від лихого ока, хвороби, біди. Одна легенда розповідає, що в українське село 13 чортів принесли 13 хвороб, від яких помирали усі. Пошесть викошувала цілі родини. Так, із колись велелюдного роду місцевого коваля залишилась мати й найменша дочка. Дитина все слабшала, танучи на очах.

   Мати билась у молитвах, закликаючи Небесну Матір зглянутися над матір’ю земною. За легендою одного ранку на світанку панна у білому сяйві наказала удовиці вишити на своїй та дитячій сорочці 40 хрестів червоними й чорними нитками довкола горловини, аби хвороба не прийшла через голову, довкола низу рукавів (аби напасть не прийшла через руки), по вирізу на грудях (аби не хворіла душа), по низу вишиванки, аби захистити ноги. Хрести мали бути великими, яскравими, щоб чорти побачили їх.

   За легендою, вдовиця швидко кинулась вишивати. Дитина була вже присмертна, коли жінка зробила останній стібок хрестика, накинула вишиванку на голову. Щічки дочки відразу порожевіли, а дихання стало рівнішим. На радощах вдовиця кинулась розповідати спосіб порятунку вцілілим односельцям. Але ніхто їй не повірив, бо вважали, що та від горя збожеволіла. Лише пару сиріток довірились жінці, кинувшись вишивати хрестики. Тільки тоді, коли із сиріт ніхто не захворів, недовірливі односельці поспіхом вишивали хрести на вишиванках рідних.

   Вишивати цей одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі – онукам.

   Першу сорочку новонародженому малюкові шили з ношених батьківських речей. Люди вірили, що в цьому одязі зберігається батьківська енергія, яка захистить дитину від пристріту і хвороб. Причому, дівчаткам робили сорочку з сорочки матері, а хлопчикам – з батьківських.

   Перші візерунки-обереги були особливими: для дівчинки вишивали сорочку чорним візерунком, символом родючості, який в майбутньому повинен захистити від безпліддя. На хлопчика одягали сорочку, вишиту синім і зеленим, захищаючи від природних стихій і травм.

   Вишивання хрестиком є найпопулярнішим. Завдяки цій техніці прадавні українки могли відтворювати геометричні, рослинні та інші візерунки. Кожному регіону України притаманна своя вишивка: орнамент, кольори й навіть розташування вишивки на сорочці.

   Завдяки орнаменту, кольору вишивки та кольору полотна, з якого зроблена сорочка, у давні часи можна було зрозуміти, хто ж стоїть перед тобою. Таким чином наші пращури могли відрізнити «свого» і «чужого».

   Вишиванка може розповісти багато чого про свого власника. Саме тому вишиванка є кодом. Вишиті сорочки різнилися і за гендерною ознакою: чорні вишиванки годилося носити чоловікам, грубе полотно обирали для повсякдення, вибілене – для святкових подій. Сині вишиванки вдягали жінки, які вже не планували мати дітей, чи маленькі дівчатка.

   Важливою традицією для дівчини на виданні було пошиття приданого – рушників та вишиванок. Спочатку дівчина дбала про свій одяг, а після закінчення вишивання бралася за сорочку майбутнього чоловіка. Тут також було чимало прикмет: наприклад, вишивати заборонялося вночі, це було потрібно робити лише наодинці й братися за роботу можна було лише з новою голкою, щоб уникнути зайвих очей.

   Також найкращий період для вишивання приданого – Великий піст. Перед початком дівчата молилися. Якщо голка ламалася, а нитки плуталися – це вважалося поганим знаменням.

   Сорочка (особливо чоловіча) – символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: «Якою білою є сорочка на тілі, таким, щоб і чоловік до жінки був».Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати – вірний він їй чи ні.

   Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі: «скочив чоловік у гречку». А ще розповідають, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній дівчині. Інші жінки до такого сакрального ритуалу не допускалися. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

   Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

   В Україні зняли документальний фільм про вишиванку, який має назву «Спадок нації». Стрічка умовно ділиться на дві частини: етнографічну, де розповідається про відмінності у вишиванках в різних місцевостях країни, та історичну, побудовану на унікальних розповідях людей про долю вишитої сорочки в їхньому житті. Фільм знімали по всій Україні, а також в Італії, Канаді, ОАЕ, Німеччині.