Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв

   10 березня, роковини смерті українського поета, художника Тараса Шевченка. Тарас Шевченко помер у 47-річному віці, наступного дня після свого дня народження - 9 березня. За спогадами його близьких, майже всю ніч із 9 на 10 березня Шевченко просидів у ліжку, не маючи змоги лягти через сильний біль у грудях.

   Тарас Григорович почав почуватися погано з осені 1860 року. 23 листопада, зустрівшись у М. М. Лазаревського з доктором Барі, він особливо скаржився на біль у грудях. Лікар, вислухавши, радив Тарасу Григоровичу поберегтися. З того часу здоров'я його погіршувалося з дня на день. Січень і лютий просидів він майже у кімнаті, зрідка лише відвідуючи коротких знайомих. У цей час він продовжував займатися гравіюванням, писав копію зі свого портрета, що був на виставці, і почав портрет однієї жінки; останній сеанс був наприкінці січня; він весело та спокійно працював з 12 до 4 годин.

   Напередодні, у суботу, 9 березня 1861 року, хворого Шевченка відвідав товариш Михайло Лазаревський і ще кілька друзів. Поет сказав Лазаревському, що навесні поїде в Україну, де йому точно стане краще.

   Після безсонної ночі, 10 березня Шевченко хотів спуститися до майстерні, щоби домалювати незакінчену гравюру, але впав і помер. Викликаний Лазаревським лікар констатував смерть через хронічну хворобу – органічний розлад печінки та серця і водяну хворобу.

   Тіло Шевченка лежало три дні у церкві Академії мистецтв. У день поховання з'явився великий збіг публіки: пани, студенти, письменники, вчені. Багато промов говорили: П. Кулиш, В. Белозерский, М. Костомаров, В. Ю. Хорошевский, Н. С. Курочкин, Н. Лесков усього 15 промов від літераторів, художників, науковців, студентів. Труни не спускали з рук до самого кладовища до якого в Академії буде сім верст. Труна була дубова, оббита срібною парчею, на кришки на срібній дошчечці було написано: «Украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко 1861 февраля 26 д.». Дубову труну положили у свинцеву через те, що його повезуть на Україну. В цей день йшов сильний сніг, і пластівці його так і валилися, покриваючи й землю, й екіпажі, й коней, й людей, які йшли та їхали сумною ходою. Нема від кого приховувати сумні Шевченкові дні.

   Перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року опікувався художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло й Олександр Лазаревські й ще багато художників, літераторів.

   8 травня 1861 р. у Петербурзі на Смоленському цвинтарі викопали домовину з тілом Тараса Шевченка, пронесли через усе місто до Московського (Миколаївського) вокзалу та залізницею відправили до Москви для подальшого переправлення в Україну. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва й Канева.

   Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, то туди приходили діячі місцевої громади й прості люди. В Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав «малоросійські мотиви», та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з урочистостями.

   19 травня 1861 р. у храмі Різдва Христа Спасителя в Києві, де була виставлена домовина з тілом Тараса Шевченка, відбулася панахида. У Києві з Кобзарем прощалися студенти, багато городян.

   Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Тараса в Києві.Тут виявилось, що думки про місце для поховання у близьких Шевченка розходяться. Багато хто пропонував саме Київ - наприклад, на цвинтарі Видубицького монастиря, у компанії генералів, купців та інших. Також озвучували ідею вирити могилу на Щекавиці та поставити там величезний дубовий хрест (так паломники, які йдуть через Дніпро, бачитимуть Шевченка, а сам Шевченко бачитиме Дніпро).

   Але переважили ідея з Чернечою горою, бо за життя Шевченко мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева». Цією горою Тарас Григорович милувався, сидячи біля вікна у будинку Максимовичів. Від свого друга-енциклопедиста Шевченко дізнався, що гора – останній прихисток трьох гетьманів.

   20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» похоронна процесія з цинковою труною Тараса Шевченка вирушила з Києва Дніпром до Канева. Дві доби тіло Кобзаря знаходилося в Успенському соборі в Каневі, навколишні пагорби були заповнені людьми, які прибували. 22 травня 1861 року була відслужена поминальна панахида. «Винесли труну, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів упрігся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», - згадував Григорій Честахівський. З великими почестями поета поховали на Чернечій горі в Каневі, поставили на його могилі великий дубовий хрест.

   Пророка нації поховали як гетьмана України. Чернеча гора, де був старий козацький монастир, де поховані гетьмани Іван Підкова, Яків Шах та Самійло Кішка, прогорнула сина України.

   Несли тіло пророка на своїх раменах члени «Старої Громади»: нащадки князя Володимира, Гедиміна, нащадки гетьманів, передаючи Шевченку благість своїх родів.

   Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честахівський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу – він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою, а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання.Честахівський розповідав: «Ми повечеряли й розійшлися, а дехто залишився ночувати на Тарасовій горі, і всю ніч горіло багаття, наче гайдамаки ночували в лісі зі свяченими ножами».

   Через 23 роки за клопотанням брата Тараса Шевченка Варфоломія з'явився білий хрест, який було видно з гори на десятки кілометрів. Саме тоді звели й будиночок, який став першим музеєм Шевченка. Могила Кобзаря — місце для українського народу. Багато хто вважає за свій обов'язок хоч раз побувати там.

   Малюнок могили Т. Г. Шевченка, після реставрування її у 1885 році, з видом на лівий берег Дніпра. Малюнок виконаний масляними фарбами одним молодим художником, який прожив на Шевченковій горі для своїх мистецьких студій кілька тижнів 1889 р.

   Раніше зійти на гору, де поховали Шевченка, без провідника було тяжко. До насипного пагорба вели багато «стежок». Кожен вибирав свою. Одні протоптували доріжку ближче і крутіше, інші трохи далі, але зручніше. Доріжки губилися в чагарниках. Згодом Чернечу гору почали називати Тарасовою.

   Офіційно-літературно-меморіальний комплекс Тараса Шевченка було відкрито 18 червня 1939 року. У 1970-х роках минулого століття ландшафтний парк Тарасової гори був перепланований: встановлені нові сходи та збудований оглядовий майданчик. На початку 90-х років меморіальний комплекс Тараса Шевченка набув нинішнього вигляду.

   Канев - Могила Тараса Григоровича Шевченка

Средняя: Выберите оценкуPoorOkayGoodGreatAwesome

Голосов пока нет