Главная

   Навчатися в музичному коледжі імені Сергія Прокоф'єва – справжня честь для нас, студентів, адже він носить ім’я не тільки нашого співвітчизника, а й одного з найяскравіших талантів у світі музики. Твори Сергія Сергійовича знаходяться на вершині списку найбільш виконуваних серед музики композиторів XX століття.

   Сергій Прокоф'єв заявив про себе ще в роки студентства, міцно засвоївши традиції національної композиторської школи, він усе ж ішов власним шляхом «до берегів нової простоти», зустрічаючи інколи непорозуміння чи навіть заперечення власної музики. Його звинувачували «у фортепіанному кубізмі і футуризмі», у відсутності смаку, у непотрібному новаторстві. Рецензенти відносили творчий стиль композитора до «крайнього напрямку модернізму», говорили, що він «заходить у своїй сміливості й оригінальності набагато далі за сучасних французів». Ця незвичність та бунтарських дух, безумовно, передався нащадкам великого Класика XX століття, а саме його онуку Габріелю Прокоф'єву. Він гідно та блискуче продовжив реформаторські традиції свого відомого діда Сергія Сергійовича.

   Габріель Прокоф'єв, син художника Олега Прокоф'єва (молодший син Сергія Сергійовича), - британський композитор і продюсер, починав свою музичну кар'єру як діджей. У дитинстві він займався грою на фортепіано, валторні, трубі, але пов'язувати своє життя з музикою спочатку не збирався. Його обтяжувало відоме прізвище діда. «Я дуже переймався тим, що люди чекатимуть від мене занадто багато, вважатимуть, якщо я онук Прокофьева, то повинен бути генієм. Це був дуже високий щабель. Навіть зараз я відчуваю, що трохи перевантажений спадком Прокофьева, зізнається Габріель, - а хочу бути собою. Так завжди буває з онуками знаменитостей». Наприкінці 1980-тих він разом з друзями створює електро-постпанк групу «Spectum», де виступав як діджей під псевдонімом Gabriel Olegavich. Згодом Габріель Прокоф'єв навчався у Бірмінгському університеті, де вивчав філософію та композицію.

   Він поєднує у своїй творчості й класичне, й популярне: у 2004 році створює лейбл «Nonclassical» для того, щоб записувати академічну музику й представляти її в нетрадиційному вигляді. Для цього використовуються незвичні для класики інструменти (діджейські «вертушки», наприклад) та ремікси. Так, минулого року в німецькому місті Бонн Габріель Прокоф'єв представив ремікс знаменитої Дев'ятої симфонії Бетховена. Це зайвий раз доводить: шедеври минулого й сьогодні можуть глибоко вражати нас. Габріель вважає, що завдяки музиці минулого ми можемо відновити зв'язок з емоційними переживаннями наших пращурів.

   Одночасно з лейблом у Лондоні була заснована однойменна клубна ніч «Nonclassical», саме там можна почути клубну класику. Ці дві, здається, несумісні речі Габріель майстерно поєднує. З дитинства знайомий з шедеврами світової музичної скарбниці, він зрозумів, що класична музика зникає з культурного життя суспільства, коли більшість слухачів навіть уявлення не мають про неї. Бажаючи привернути загальну увагу до класики, композитор понад 16 років створює сучасні аранжування класичної музики в нічних клубах. Американський музикознавець Ричард Тарускін зазначає: «Сьогодні класична музика не вмирає, а змінюється» й додає, що його улюбленим прикладом, котрий ілюструє даний процес, є діяльність Габріеля Прокоф'єва.

студент І курсу - Кирило Власенко,
науковий керівник – Анастасія Михайлова

   

   

Голосов пока нет

Ми в соц. мережах

   

Оголошення

Соціальна реклама

Статистика